ГОЛОВНА СТОРІНКА

Щедрість серця – дітям!

          Чи є ніжніший, веселіший і радісний звук для вчительського серця, як малиновий дзвін звичайного шкільного дзвіночка? У ньому все: життя, радість праці, любов до людини, особисте щастя.

А почалося все з мрії… Ще в дитинстві улюбленою грою була гра в «школу». Я ж була вчителькою, перевіряла зошити, читала і навчала, навчала, навчала…

Школу закінчила із золотою медаллю. Улюбленими предметами були математика, інформатика.

Думаю, що ніхто не заперечуватиме, що у наш час бути вчителем – справжній житейський подвиг. А присвятити себе не тільки своїм, а й чужим дітям, ділитися з ними своєю любов’ю, ласкою, знаннями, вміннями – це дарунок долі, ласка від Бога.

Епіграфом до життя вчителів можна взяти рядки І.Я.Франка

«Який же дар дістали ті,

Що так дітей любити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любові найбільше дісталось їм»

Професія вчителя – одна з найблагородніших і потрібних на Землі. У народі кажуть: письменник живе у своїх книжках, художник – у картинах, скульптор – у створених ним скульптурах, а вчитель – у думках і справах учнів. Саме учитель закладає в дітях основи знань, учити мислити й міркувати, а саме головне бути чесними і гідними людьми.

Який же образ ідеального вчителя? Звичайно, педагог повинен бути розумним і ерудованим, знати свій предмет на «відмінно», розбиратися у всіх життєвих питаннях. Але головне – він повинен не тільки передавати свої знання, а й будувати свої уроки так, щоб спонукати прагнення до самопізнання, розкривати кращі якості.

Видатний педагог Ш.Амонашвілі сказав: «Нехай учитель поспішає до дітей, радіє кожній зустрічі з ними, тоді й діти поспішатимуть у школу і щиро радітимуть кожній зустрічі зі своїм учителем».

Справжні професіонали прагнуть передати наступному поколінню свої знання, вміння, достукатись до серця дітей і навчити бути Людиною Їх робота не закінчується дзвоником з уроку. Вони постійно вкладають найкращі зерна доброти, розвивають здібності, формують життєві цінності та наставляють на правильний життєвий шлях. Це люди з великим серцем, які не просто викладають предмет, а й виховують, привчають жити в колективі, товаришувати.

Професія вчителя унікальна, неповторна, життєдайна. Саме вона відкриває нову «шкільну епоху» дитинства через любов, розумну вимогливість, виписує школярську долю, виховує справжню Людину! Душу ліпить, а квіти цієї душі розцвітають від тієї теплоти, що дарує вчитель.

Школа… Рідний дім… Мені хочеться поставити знак рівності між цими словами. Адже для багатьох вчителів школа є насправді рідною домівкою.  У нашій школі ми не просто готуємося до уроків – ми живемо! Радіємо і сумуємо, оволодіваємо найрізноманітнішими знаннями і ведемо наукові дослідження із вихованцями.

«Живе лиш той, хто не живе собою…», - відлунюють у душі слова Василя Симоненка. «Мій учитель», - скільки почуттів вкладено у ці слова, які вимовляють люди різного віку в усіх куточках світу! Адже саме вчитель  закладає основи знань, вчить мислити і розмірковувати, вчить бути гідними людьми своєї держави.

Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але чи може хтось бути сучаснішими за людей, які виховують майбутнє країни? Настравді , як писав В.Сосюра, учительський «благородний, безкорисливий труд» є «подвигом високим».

Хто сказав, що у вчителя маленька роль у сценарії дитячого життя? Невже так? Адже навіть п’ять хвилин, які він присвятив учням, можуть стати захоплюючою сторінкою, яку вони будуть перечитувати знову і знову.