Щедрість серця – дітям!
Чи
є ніжніший, веселіший і радісний звук для вчительського серця, як малиновий
дзвін звичайного шкільного дзвіночка? У ньому все: життя, радість праці, любов
до людини, особисте щастя.
А
почалося все з мрії… Ще в дитинстві улюбленою грою була гра в «школу». Я ж була
вчителькою, перевіряла зошити, читала і навчала, навчала, навчала…
Школу
закінчила із золотою медаллю. Улюбленими предметами були математика,
інформатика.
Думаю,
що ніхто не заперечуватиме, що у наш час бути вчителем – справжній житейський
подвиг. А присвятити себе не тільки своїм, а й чужим дітям, ділитися з ними
своєю любов’ю, ласкою, знаннями, вміннями – це
дарунок долі, ласка від Бога.
Епіграфом
до життя вчителів можна взяти рядки І.Я.Франка
«Який
же дар дістали ті,
Що
так дітей любити вміють?
Мені
здається, в скарбі тім
Любові
найбільше дісталось їм»
Професія
вчителя – одна з найблагородніших і потрібних на Землі. У народі кажуть:
письменник живе у своїх книжках, художник – у картинах, скульптор – у створених
ним скульптурах, а вчитель – у думках і справах учнів. Саме учитель закладає в
дітях основи знань, учити мислити й міркувати, а саме головне бути чесними і
гідними людьми.
Який
же образ ідеального вчителя? Звичайно, педагог повинен бути розумним і ерудованим,
знати свій предмет на «відмінно», розбиратися у всіх життєвих питаннях. Але
головне – він повинен не тільки передавати свої знання, а й будувати свої уроки
так, щоб спонукати прагнення до самопізнання, розкривати кращі якості.
Видатний
педагог Ш.Амонашвілі сказав: «Нехай учитель поспішає до дітей, радіє кожній
зустрічі з ними, тоді й діти поспішатимуть у школу і щиро радітимуть кожній
зустрічі зі своїм учителем».
Справжні
професіонали прагнуть передати наступному поколінню свої знання, вміння,
достукатись до серця дітей і навчити бути Людиною Їх робота не закінчується
дзвоником з уроку. Вони постійно вкладають найкращі зерна доброти, розвивають
здібності, формують життєві цінності та наставляють на правильний життєвий
шлях. Це люди з великим серцем, які не просто викладають предмет, а й
виховують, привчають жити в колективі, товаришувати.
Професія
вчителя унікальна, неповторна, життєдайна. Саме вона відкриває нову «шкільну
епоху» дитинства через любов, розумну вимогливість, виписує школярську долю,
виховує справжню Людину! Душу ліпить, а квіти цієї душі розцвітають від тієї
теплоти, що дарує вчитель.
Школа…
Рідний дім… Мені хочеться поставити знак рівності між цими словами. Адже для
багатьох вчителів школа є насправді рідною домівкою. У нашій школі ми не просто готуємося до
уроків – ми живемо! Радіємо і сумуємо, оволодіваємо найрізноманітнішими
знаннями і ведемо наукові дослідження із вихованцями.
«Живе
лиш той, хто не живе собою…», - відлунюють у душі слова Василя Симоненка. «Мій
учитель», - скільки почуттів вкладено у ці слова, які вимовляють люди різного
віку в усіх куточках світу! Адже саме вчитель
закладає основи знань, вчить мислити і розмірковувати, вчить бути
гідними людьми своєї держави.
Нині
говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але чи може хтось бути
сучаснішими за людей, які виховують майбутнє країни? Настравді , як писав
В.Сосюра, учительський «благородний, безкорисливий труд» є «подвигом високим».
Хто
сказав, що у вчителя маленька роль у сценарії дитячого життя? Невже так? Адже навіть
п’ять хвилин, які він присвятив учням, можуть стати захоплюючою сторінкою, яку
вони будуть перечитувати знову і знову.
